З віком здоров'я людини, як відомо, погіршується, що врешті-решт може призвести до смерті. Міжнародна команда вчених дійшла висновку, що щось схоже може відбуватися із суспільством, навіть із цілими суспільствами. Дослідники визначили найбільш «небезпечний» вік держави, коли вона ризикує зникнути з карти світу.
Відповідей на питання, чому виникали, а потім досить раптово руйнувалися багато великих імперій, чимало (від посух і землетрусів до тривалих воєн), і далеко не всі з них задовольняють істориків. Іноді для смерті держави, здавалося б, просто немає об'єктивних причин.
Чи існують якісь закономірності в динаміці руйнації імперій чи окремих суспільств і чи стають держави в певний момент вразливішими для колапсу? На ці запитання спробували відповісти вчені з університетів Вагенінгенського (Нідерланди), Кембриджського, Ексетера (Велика Британія) та Вашингтонського (США). Висновки дослідників представлені в журналі PNAS.
«Ми схильні загострювати увагу на зовнішніх факторах, таких як посуха та інші природні або антропогенні катастрофи. Вони дійсно могли відігравати роль у загибелі суспільств і країн, але найчастіше це просто тригери, ефективні лише в поєднанні з внутрішньою динамікою тієї чи іншої держави», – поділився думкою професор з Університету штату Вашингтон Тім Колер, один з авторів дослідження.
Учені проаналізували історію 324 стародавніх держав, яка охоплювала п'ять тисячоліть. Такий підхід зазвичай використовують для вивчення ризику смерті людей, що старіють, але нікому, на думку вчених, до них не спадало на думку точно так само розглянути ймовірність загибелі того чи іншого суспільства.
Відомо, що у випадку людини ризик смерті подвоюється приблизно кожні шість-сім років після дитинства. Оскільки цей експоненціальний процес посилюється з віком, далеко не всі люди доживають більш ніж до 100 років. Автори нової роботи показали, що у випадку держав цей процес відбувається трохи інакше. Ризик їхньої загибелі різко зростає протягом перших двох століть після утворення, а потім вирівнюється, дозволяючи одним суспільствам існувати набагато довше, ніж іншим.
Ця закономірність виявилася характерною для всього світу – від європейських суспільств епохи модерну до ранніх цивілізацій Північної та Південної Америки, а також китайських династій. Так, у стародавніх династій Піднебесної верхня межа тривалості життя становила близько 300 років протягом останніх двох тисячоліть.
Хоча сучасні суспільства сильно відрізняються від стародавніх, дослідники вважають, що немає підстав вважати, ніби перші будуть несприйнятливі до тих механізмів, які тисячоліттями приводили держави як до зростання, так і до занепаду. Адже ті процеси, що дестабілізували стародавні суспільства, – соціальна несправедливість, дефіцит, екстремальні кліматичні виклики – все ще можуть викликати невдоволення, а отже, призводити до насильства і в наші дні.
Зазначимо, що в роботі критерієм загибелі держави встановили, наприклад, падіння тієї чи іншої династії. Це досить непрозорий критерій: наприклад, якщо взяти його за основу, то в Англії у XVII столітті «держава гинула» кілька разів, що фактично невірно (і таких прикладів чимало). Вочевидь, автори взяли такий формальний критерій тому, що в іншому разі для низки держав (Китай, Японія) випадків «загибелі» встановити б не вдалося.
