«Братство тарасівців» – українська таємна організація, заснована групою українських студентів улітку 1891 р. в Каневі на могилі Т. Шевченка.
Засновниками даної організації вважається Михайло Базькевич (Баськевич), Іван Липа, Віктор Боровик та Микола Байздренко.
Основні ідейні засади
- Українці є окремою нацією;
- Як і кожна нація, українці потребують національної волі для праці й розвитку;
- Повна автономія України (на той час висунути дане гасло ніхто не наважувався);
- Єдність українського народу (це гасло стало зародком майбутньої ідеї соборності Української держави);
- Негативне ставлення до українофільства (культурництва), але визнання його користі для національного руху;
- Радикалізм та екстремізм щодо відступників;
- Необхідність створення українських шкіл;
- Боротьба за використання української мови в школі, державних установах та родині.
Принцип та форми діяльності
"Де ми будемо, якщо Вкраїні волі й долі не здобудемо"
Братство було створене за принципом таємної організації і поділялося на «п’ятірки», які в середині 90-х рр. XIX ст діяли в Харкові, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах. Основним центром організації вважалося саме місто Харків. У 1892 році було утворено філію у місті Київі на чолі з Миколою Міхновським.
Члени братства проводили в основному організаційно-виховну роботу, спрямовану на формування національної самосвідомості. За деякими оцінками, братство налічувало близько 100 учасників.
Історичне значення
- Перша українська група, яка чітко висловила свої політичні вимоги, започаткувавши цим період політизації українського руху в Наддніпрянщині;
- Діяльність братства знайшла продовження в студентських громадах, а найбільше в харківській, із якої згодом постала перша в Наддніпрянщині українська політична партія – Революційна українська партія;
- Братство сприяло вихованню історичних діячів, із якими пов’язаний подальший українських рух і, зокрема, перші кроки українського націоналізму як окремої політичної течії.
