Належить до родини В’юркові ряду Горобцеподібні. Довжина тіла до 16 см; розмах крил – 26 см. У самця навесні голова, спина, крила і хвіст чорні, восени бурі, горло, надхвістя, черевце і смуги на плечах білі, груди і широка смуга на плечах жовтогарячі. Самка і молоді птахи тьмяніші: чорний колір замінено сірувато-бурим, жовтогарячий – брудно-охристим.
Ареал поширення справжніх в’юрків простягається по далекій півночі Старого Світу, починаючи з 59° широти у напрямку до полюса, поки трапляються дерева. Звідси він взимку пролітає всю Європу до Іспанії і Греції та Азію до Гімалайських гір і під час цих подорожей дуже часто залітає до нас. Він уже в серпні збирається у зграї, в наступні місяці перебуває в південних місцевостях своєї батьківщини і потім поступово просувається на південь. У нас він з’являється наприкінці вересня, в Іспанії – через кілька днів, хоча не в такій кількості і не з такою регулярністю, як у нас. Напрям їх подорожі визначається суцільними лісами і хребтами гір.
У Німеччині справжній в’юрок у лісах і полях трапляється постійно серед звичайних зябликів, коноплянок, вівсянок, польових горобців і зеленушок. Група дерев або окреме високе дерево в полі стає місцем зборища, навколишній ліс – нічним притулком для цих зграй. Звідси вони відлітають у поля відшукувати їжу. Глибокі снігові замети, що вкривають їх кормові місця, змушують їх перебиратися з однієї місцевості на іншу. їхній переліт зумовлюють різні випадковості.
Справжній в’юрок багато в чому схожий на звичайного зяблика. Це завзятий, запальний, сварливий і заздрісний птах, хоча загалом, мабуть, надзвичайно товариський. Зграї цих птахів живуть мирно і не сваряться, окремі ж особини весь час проводять у бійках. Своїми рухами справжній в’юрок дуже нагадує звичайного зяблика, але співом дуже йому поступається.
На в’юрків у нас полюють здебільшого заради їх смачного, хоча трохи й гіркого м’яса, на в’юркових точках їх часто ловлять у величезній кількості. Через їх недосвідченість вони стають легкою здобиччю різних інших пасток.