Характеризується двома спинними плавцями, що більш або менш зближені між собою і навіть зв’язані знизу шкірою, зазубленою передкришечкою та остистою зябровою кришкою, а також численними маленькими щетинистими зубами у роті. Його тулуб стиснутий з боків і має 5–9 характерних поперечних смуг на мідно-жовтому або зеленуватому основному тлі, що на боках переходить у золотаво-жовтий, на череві – у білуватий, а на спині – у темний колір. Ці смуги різної довжини та яскравості тягнуться від спини до черева. Часто замість них є тільки чорнуваті плями, що зливаються. Передній спинний плавець голубувато-червоно-сірий і має між двома останніми променями «очко» – велику темну пляму. Задній спинний плавець зеленувато-жовтого кольору; грудні плавці жовто-червоні; черевні та анальний плавці суриково- або кіноварно-червоні.
Самця і самицю не можна з упевненістю відрізнити; перший, очевидно, довший. Завдовжки окуні в Німеччині рідко бувають більше 25 см, вагою – 1 кг, але в деяких озерах трапляються екземпляри від 1,5 до 2 кг.
У Целлерському озері поблизу Лінца та в багатьох водах Англії трапляються й важчі. За словами Пеннанта, одного разу було спіймано окуня вагою 4 кг.
Ареал поширення звичайного окуня – вся Європа та більша частина Північної Азії й Північної Америки. За словами Ярреля, він рідкісний у Шотландії і його зовсім немає на Оркнейських та Шетландських островах; у Скандинавії ж, навпаки, цей вид населяє всі прісні водойми, навіть такі, які лежать значно північніше від зазначених вище островів. У Німеччині звичайний окунь трапляється в усіх річках та озерах, за винятком гірських, розташованих високо, а також деяких низовинних місцевостей. В Альпах його немає тільки у водоймах, розташованих на висоті понад 1000 м над рівнем моря.
Улюблене місцеперебування окунів – озера з чистою водою, в них вони почуваються найкраще. Втім, часто їх можна зустріти і в глибоких струмках та ставках, лиманах і навіть у малосолоних морях, наприклад у Балтійському. Очевидно, він так само чудово почувається в солоній воді. Принаймні, м’ясо виловлених там окунів зазвичай буває жирнішим і смачнішим, ніж у їхніх прісноводних родичів, та й самі риби мають більші розміри.
У річках віддає перевагу прибережним місцям і водам з повільною течією і не любить середини річки та сильної течії. В озерах переважно тримається верхніх шарів води, але може опускатися і на великі глибини та навіть залишатися там довший час. Окунів зазвичай можна спостерігати невеликими зграйками – вони плавають разом і, очевидно, спільно хижачать. У верхніх шарах води окунь плаває дуже швидко, але тільки поштовхами. Раптово зупиняється і залишається довго на одному місці, щоб звідти знову помчати. У вибоїнах берега, під навислими каменями або іншими подібними схованками, можна іноді спостерігати, як він по кілька хвилин відкрито лежить насторожі. Якщо ж його потривожити, він миттю повертається в затишне місце. З наближенням зграйки маленьких рибок окунь швидко вривається до їхнього гурту, щоб схопити жертву одразу або ж після недовгого переслідування.
Крім маленьких риб їжею для окуня також є й усі інші водяні тварини. Молодий окунь віддає перевагу черв’якам або личинкам комах, пізніше – ракоподібним і пуголовкам, не гребує навіть дрібними ссавцями, наприклад водяними щурами. За його хижацтво й непомірну ненажерливість німці прозвали його «кусака» (Аи^егм), адже він кидається на будь-яку приманку, навіть якщо кілька його побратимів щойно попалися на вудку на його очах. Спіймані і перенесені до сажалки окуні вже за кілька днів звикають брати черв’яків з рук свого господаря і скоро стають певною мірою ручними.
На третьому році свого життя окунь стає статевозрілим. У цей час він досягає завдовжки близько 15 см. Час метання ікри у нього, щоправда, дещо коливається залежно від розташування річки або озера, в яких він живе, від температури води та від погоди, але зазвичай припадає на березень, квітень і травень. Деякі окуні, мабуть, метають ікру ще в лютому, інші ж – ще й у червні та липні. Ікряні окуні вибирають для цього тверді предмети: камені, уламки дерева або очерет, щоб за їх допомогою вичавити ікру з тіла і прикріпити її до них. Ікра виходить шнурами, що переплетені між собою і часто досягають 1–2 м завдовжки. Яйця завбільшки з макову насінину; незважаючи на це, ікра кілограмових самок важить 200 г і більше, а кількість яєць досягає тоді 300 000.
Водяні птахи і риби поїдають багато яєць; крім того, як одностайно підтверджують уважні спостерігачі, кількість самців у деяких місцевостях значно менша за кількість самок. Тому тільки порівняно незначну частину яєць може бути запліднено. У цьому слід шукати причини, чому окунь не надто розмножується.
Крім щуки, небезпечними ворогами окуня є видра, річкова скопа, чаплі та лелеки, а також лососі та інші хижі риби. Не меншої шкоди завдає окуню маленький рачок-паразит (Achteres), так званий окунеїд, який оселяється в твердих тканинах зябер і з часом повністю їх руйнує.
Окунь – справжня втіха для всіх вудкарів-початківців, адже він часто ловиться на вудку, хоч який би рибалка був недосвідчений. Оскільки окунь може досить довго жити, вийнятий з води, то його можна перевозити на великі відстані, потрібно тільки час від часу окуня змочувати. Звичайний окунь виживає дні і тижні в тісних кошах і тому вважається одним з найбільш вигідних для рибалок видів свого класу.
Молодших риб, які у їжу не вживають, використовують для іншої мети: з їхньої шкіри готують дуже добрий клей, схожий на риб’ячий. Лусочки молодих рибок використовують для оздоблення різних виробів. Старіших особин, навпаки, вважають дуже смачною їжею.