Морські, солонуватоводні та прісноводні риби. Завбільшки від 2,5 до 60 см (іглиці) і 4–20 см (морські коники). Представники родини мають характерне дуже видовжене тіло (іглиці) або форму тіла, що нагадує шахову фігуру коня, з нахиленою до тулуба головою і хвостом, здатним згортатися (морські коники).
Голова з трубкоподібним рилом. Хвіст довгий, з його допомогою можуть прикріплятися до водоростей та різних предметів. Хвостовий плавець невеликий або його немає зовсім. Черевні плавці також відсутні. Забарвлення дуже мінливе: червоне, лілове, жовте, буре, зелене, сіре з різною плямистістю, біле. Деякі види здатні змінювати забарвлення тіла залежно від навколишнього середовища. У багатьох іглицевих розвинена мімікрія: форма тіла, забарвлення, хитливі рухи імітують навколишні водорості або корали.
Поширені в прибережній зоні тропічних і помірних вод. Полюбляють селитися біля піщаних берегів, у заростях водоростей і коралів. Існують види, що постійно мешкають у товщі води. Харчуються дрібними планктонними ракоподібними.
До родини Іглицеві належить іглиця звичайна (Syngnathus acus) – дуже худа рибка, яка завдовжки може досягати 60 см і по блідо-бурому полю вкрита темно-бурими смужками. Ареал поширення її охоплює всі східні частини Атлантичного океану, починаючи з Північної Європи і до мису Доброї Надії, включаючи й пов’язані з океаном води, особливо Середземне, Чорне, Північне та Балтійське моря. Біля південних берегів Європи ця риба є надзвичайною численна у сприятливих для неї місцях, а от у Балтійському морі трапляється дуже рідко.
Улюблене її місцеперебування – підводні луги, тобто ті пласкі неглибокі берегові озерця й болітця, які розкішно поросли довголистими водоростями. Тут іглиць часто можна бачити між водоростями, великими групами, у різних положеннях: деякі обернені головою вгору, інші – вниз, одні в горизонтальному положенні, інші – в похилому, і всі повільно рухаються вперед. Зважаючи на незвичайну довжину тулуба і малий розмір грудних і хвостового плавців, органом руху може вважатися тільки спинний плавець. Переміщення здійснюється завдяки безперервним хвилеподібним рухам цього плавця, які постійно й рівномірно посувають тіло вперед.
У цієї риби оригінальний спосіб розмноження. Самець має на початку хвоста і вздовж нього до 2/3 його довжини трикутну борозенку з трохи вигнутими бічними стінками, які замикаються тонкими клапанами, що лежать один за одним, причому їхні краї майже сходяться. Восени і взимку клапани тонкі і западають у борозенку; у квітні, коли настає час метання ікри, вони розпухають і борозенка наповнюється слизом. Близько травня самка відкладає в цю борозенку яйця одне за одним у вигляді шнурка, краї замикаються, і зародки до кінця липня залишаються в борозенці. Навіть вилупившись, мальки в разі небезпеки, буває, знову ховаються туди. Дуже дивно, що самців іглиці, як правило, значно менше, ніж самок, тоді як у решти риб, як і взагалі в усіх хребетних тварин, відзначається якраз протилежне. Іглиця, що має довжину тіла 10–12 см, уже здатна до розмноження.
Морський коник звичайний, або, як його ще називають, морська гусениця (Hippocampus hippocampus), має таку характерну голову, розташовану під прямим кутом до сильно стиснутого тулуба, і хапальний хвіст без плавців, що його не можливо не впізнати одразу. Морда у нього відносно коротка, маленький рот дещо відкритий посередині, голова прикрашена бородатим хрящоподібним відростком, а хвіст по краях утиканий голками. Тулуб покритий широкими щитками, а на хвості є чотири пласких кільця і пучки ниток.
Загальне забарвлення бліде попелясто-буре, яке, відбиваючи світло, вилискує синім і зеленуватим. Довжина коливається від 15 до 18 см.
Із Середземного моря, яке вважають батьківщиною морського коника, він поширюється по Атлантичному океану до Біскайської затоки і ще далі на північ; крім того, окремі екземпляри трапляються у водах Великої Британії та в Північному морі, а також в Австралії.
Як і його родичка іглиця, коник тримається тільки там, де розкішна рослинність укриває морське дно, оскільки між водоростями він відшукує собі їжу. Тут можна бачити, як він сидить майже нерухомо на рослинах або повільно плаває навколо них.
Їхню їжу переважно, якщо не винятково, становлять дуже маленькі, майже непомітні неозброєним оком ракоподібні, яких вони збирають з листя водоростей. Розмноження відбувається таким самим способом, як і в інших іглицевих. Самка відкладає яйця на черево самця, де вони міцно причіплюються. Самець запліднює ікринки і забирає їх у мішок, утворений відвислою верхньою шкірою, в якому яйця розвиваються і залишаються до вилуплення дитинчат.
У австралійських водах разом з морськими кониками живе особливий рід (Phycodurus), який називається коники-ганчірники (Phycodurus eques). Забарвлення цих рибок зеленувато-буре, довжина тіла – до 35 см. Вони поєднують у собі всі особливості родини, і найбільш характерною для них є велика кількість схожих на колючки відростків і стрічкоподібних придатків, які є майже на всіх щитках і коливаються з усіх боків тіла, наче фалди плаття. Спинний плавець розташований винятково на хвостовій частині. Короткі колючки міцні й гострі; стрічкоподібні відростки пружні, а інші – тонкі і гнучкі. За винятком добре помітного спинного і невеликих грудних плавців, усі інші недорозвинені. Стрічки шкіри, коливаючись, роблять цих тварин схожими на морські рослини. Вони чіпляються хвостом за водорості під час морських хвилювань, Яйця дозрівають у м’якій слизуватій масі на нижній частині хвоста; при цьому не утворюється мішка.