Шістдесятництво – унікальне мистецьке і громадсько-політичне явище в Україні середини ХХ ст. Молоде творче покоління 60-х рр. XX ст, яке заявило про себе у часи "хрущовської відлиги", пов’язані з розвінчанням культу Сталіна і певною демократизацією радянського суспільства, викликало хвилю соціальної активності суспільства й обумовило появу в національній культурі нових художніх явищ, напрямів і стилів, розширення кола тем, загострення проблематики. Це дало підстави говорити про своєрідний ренесанс української літератури й мистецтва в 60-х роках і порівнювати його з відродженням 20-х років XX ст.
Глобальні українські проблеми, які цікавили шістдесятництво:
- викриття тоталітарної системи та її імперської політики;
- утвердження самосвідомості українства;
- входження його в систему світової цивілізації та культури;
- пробудження індивідуальної гідності людини, усвідомлення нею своїх прав, свобод і обов’язків;
- в галузі мистецтва – урівноваження краси і правди.
Література набуває потужного гуманістичного звучання. Митців цікавив уже не стільки колективний герой, як окрема людська особистість, її внутрішній світ. У творчості митців-шістдесятників уживалися модернізм і традиційність із новаторськими пошуками в царині форми і зображувальних засобів.
Серед шістдесятників особливо виділялися голоси І. Драча, М. Вінграновського, Б. Олійника, В. Симоненка, І. Жиленко, Л. Костенко, Д. Павличка та інших.
Творчість шістдесятників стала ніби практичним втіленням гасла Альберта Камю: "Я бунтую – значить я існую". О. Черненко про них сказала так:
"Вони дивують світ протиставленням всемогутній потворі зла, яка щомиті може знищити їх фізично, але в люті своїй безсилі зламати їх духовну міць. Над моральною безпринциповістю потвори їх підносить віра в право на власну думку, людську гідність, що в нашому українському випадку ідентичне з обороною національної гідності".
Шістдесятництво визначило напрями подальшого розвитку літератури на українських землях, проклало мости до мистецтва Західної української діаспори.
