Ластівка – Божа пташка, створена із землі. За повір’ями, Господь благословив її за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки. Якщо ластівка в’є під чиєюсь стріхою гніздо, це віщує родині щастя і благополуччя. Розоряти гніздо ластівки – великий гріх: на обличчі можуть з’явитися веснянки, подібно до цяток на ластів’ячих яєчках.
Більше того, ластівка, щоб помститися, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі, – молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду. Вірили, що хто розорить гніздо ластівки і вб’є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню. Щоб вивести з обличчя ластів’яче ряботиння (веснянки), треба, як уперше навесні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим рушником, у якому носили святити паску, – не тільки зійде ластів’яче ряботиння, а й станеш білолицим. Або коли вперше побачиш навесні ластівку, треба тричі проказати: «Ластівко! Ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!» Декотрі, побачивши вперше навесні ластівку, брали з-під правої ноги землі й помічали, якого кольору трапиться в ній вовна: такої масті й худобу треба заводити. Вважалося, якщо ластівки раптово відлітають із якоїсь місцевості, то там слід неодмінно чекати мору на людей. Якщо ластівка «напаскудить» комусь на голову, то голова в такої людини вкриється струпами.
Загальнопоширеним було повір’я, що ластівки не відлітають у вирій, а зимують на дні річок, озер, криниць або моря, з’єднавшись у вигляді ланцюжка.
У народі живе зворушлива легенда про походження ластівок. Жили собі, кажуть, чоловік і жінка. Чоловік одного разу щось різав і забруднив руки кров’ю, а жінка підійшла і в’ється навколо нього. Чоловік узяв її за підборіддя й лагідно промовив: «Ластівко ти моя!» – та поцілував. Тієї ж миті вони спурхнули й полетіли ластівками. Через те в ластівки й видно під горлечком червоненьку плямочку.
