Болотяник – це дух, що живе в болоті. Він затягує до себе в болото вночі проїжджого або перехожого, особливо коли той грає на сопілці.
Болотяник запрошує до себе перехожих, заводить їх до чудових кімнат, в яких грає музика, пригощає, танцює з ними, навіть обдаровує. Коли вони приходять до тями, переконуються, що сиділи у болоті, а цінні одержані подарунки – то якийсь пустий предмет.
В Україні можна почути багато розповідей про те, як болотяник, помітивши гуляку, котрий допізна засидівся в шинку, перекидається в такого собі забавника, веселиться, не випускаючи з очей підпилого, а тоді пропонує провести того додому і глупої ночі присвічує йому своїм болотяним вогником. Коли ж гульвіса прокинеться вранці, то побачить себе на водяному млинові або ще на якійсь надводній кручі, куди сам він ніколи не виліз би. Інколи дівчатам, коли підуть вони по ласий для них рогіз на болото, зненацька серед куп'я покажеться чорний віл або у вільхах – жид... І коли вони почнуть хреститися, не стане раптом ні чорного вола, ні жида в червоному поясі, а тільки прошумить там, наче бурею. Іноді болотяник, перекинувшись в'юном, заповзає до рибальської верші, яку він дуже любить – особливо ту, що її називають скрипкою (з ковпаком у горі).
Але найбільше любить болотяник руйнувати ночами загати й греблі, що їх з таким трудом насипають і поправляють українські козаки.
Коли ж болотяник надумає настирливо розбивати в греблі кожної ночі те, що зроблено людьми протягом дня, то проти цього є особливий знахарський засіб: закопати в греблі кобилячу голову, якої болотяний дідько і не любить, і боїться (знахарки збирають і ту траву, що проростає крізь очні ямки кінської голови).
