Уявімо на мить, що Вільям Шекспір, великий драматург і поет епохи Відродження, раптово опинився у сучасному світі. Прогулявшись вулицями мегаполіса, він зупинився біля жовтих арок – і вирішив увійти в McDonald’s. Що ж обрав би автор "Гамлета" та "Ромео і Джульєтти", тримаючи в руках пластикове меню? Як смакували б йому картопля фрі та чизбургер? І найголовніше – чи залишив би він сонет у книзі відгуків?
Вечеря або не вечеря – ось у чому питання
Шекспір, як відомо, був тонким цінителем людських слабкостей і соціальних контрастів. І тому McDonald’s, як символ споживчої культури та демократичного доступу до їжі, його б точно зацікавив. Спершу він, ймовірно, подивувався б:
"Що це за їжа, яку готують за хвилину, але продають з лицем задоволення на вічність?".
Але зрештою – голод бере своє.
І хоча в його часи перевагу віддавали м’ясу на кістці, пирогам і густим елям, Шекспір не відмовився б від сучасного експерименту. Адже він сам писав:
"Усе світ – театр", а McDonald’s – це теж сцена, тільки з кетчупом.
Що саме він би замовив?
Шекспір, швидше за все, підійшов би до вибору з прискіпливістю драматурга, який пише нову трагедію. Його вибір міг виглядати так:
✔️ Big Mac – бо це "король" серед бургерів, а королі у його творах були ключовими фігурами.
✔️ Картопля фрі – як символ спокуси, схожий на слова Яга з "Отелло".
✔️ Чай з лимоном – бо вина у меню не було, а чай залишався класикою.
✔️ Яблучний пиріжок – у шанобу до англійських солодощів, але в новому, американському варіанті.
І, можливо, для гри настрою він узяв би Happy Meal – аби посміятися з іронії долі.
Де б він сидів і що б сказав?
Уявіть: Шекспір сидить біля вікна, дивиться на людей у смартфонах, і задумливо промовляє:
"Більше світла на сцені життя, менше у світлодіодах телефону".
Його цікавила б не лише їжа, а й спостереження: багатоголосся голосів, ритм черги, театральність офіціантів. Можливо, він би навіть написав монолог прямо на серветці:
"О, кетчуп мій, солодкий та червоний,
Як кров у венах Гамлета самого..."
І ця серветка стала б безцінною для історії.
Культурний шок або гастрономічна проза?
Хоча Шекспір був людиною іншої епохи, він вмів бачити суть речей. McDonald’s – це швидкість, доступність, масовість. І якщо у XVI столітті сцена театру була місцем єднання всіх верств населення, то сьогодні це фастфуд. Там, де королі сидять поряд із студентами, а монологи замінено аудіо-оголошенням "Ваше замовлення готове".
Його шокує пластик замість срібла, але зачарує демократичність моменту. Бо врешті-решт, у кожній епосі є свій театр і своя їжа, і Шекспір вмів це оцінити.
Шекспір у McDonald’s – це не просто жарт або уявний експеримент. Це спроба показати, що генії минулого були б не чужими сучасному світу. Їхні думки й сьогодні могли б бути глибшими за будь-який фільтр у TikTok. І навіть у черзі за бургером вони знайшли б тему для поеми. Бо істинна глибина – не в часі, а у погляді на життя. Навіть якщо воно пахне картоплею фрі.
