Нова робота ставить під сумнів традиційні уявлення про те, звідки прийшли галли.
Залізний вік біля сучасної Франції – предмет багатьох наукових дискусій. Справа в тому, що галлів, які населяли тоді ці землі, регулярно представляють як прямих предків сучасних французів.
Галли – це кельтські племена, які за однією з гіпотез прийшли до Європи з Причорномор'я. Друга гіпотеза говорить про їхнє автохтонне походження на території між Рейном і Дунаєм. Втім, і в її рамках давні пращури кельтів все одно прийшли зі Сходу.
Галами кельтів, що заселили територію сучасної Франції, назвали римляни, які зіткнулися з ними у IV столітті до нашої ери. Тоді племена під командуванням вождя Бренна виступили проти Римської республіки настільки успішно, що пограбували Рим. І навіть після її завоювання Цезарем Галлія протягом століть залишалася великою проблемою для римських правителів.
Останнім часом з'явилася значна кількість наукових праць, в яких співтовариства залізного віку описують через матеріальну культуру та похоронну практику, і автори цих робіт часто кажуть, що племена галлів були сильно роз'єднані, мали різні культури і взагалі не зовсім родичі.
Французькі вчені під керівництвом Клер-Еліз Фішер (Claire-Elise Fischer) провели генетичний аналіз останків 49 осіб, датованих бронзовим та залізним віками. Зразки взяли із поховань, які знаходяться у різних регіонах сучасної Франції.
Порівняння геному людей залізного віку з людьми бронзового віку досить важливе. Традиційно з галами пов'язують поширення на захід Європи гальштатської культури, яку прийнято відносити до залізного віку. Але вже досить давно археологічні знахідки змінили уявлення про Гальштат, і стало зрозуміло, що перші два його періоди (A і В – за періодизацією, зробленою німецьким археологом Рейнеком на початку XX століття) відносяться до епохи бронзи.
Як пращурів галлів, дослідники розглядали три популяції: західноєвропейських мисливців-збирачів часів до неоліту, ранніх неолітичних землеробів, а також степовиків-причорноморців, чиї гени були принесені на захід Європи представниками культури дзвонових кубків.
Вчені не знайшли істотних відмінностей за останніми двома компонентами між популяціями бронзового та залізного віків з півдня та півночі сучасної Франції. Водночас, вони існують на регіональному рівні – але тільки у людей залізного віку.
Іншими словами, аналіз показав відсутність капітального генетичного розриву між групами бронзового та залізного віків. При цьому зразки, що належать до залізного віку, мають помітні регіональні відмінності.
У геномі людей, що жили на півночі Галлії, виявили гени, характерні для населення Британії. А у зразках із півдня – гени, типові для іберійців. Цікаво, що археологічні знахідки підтверджують такий зв'язок із сусідами. Наприклад, поховання на півночі схожі на типові для Британії (так звані круглі будинки).
Незважаючи на такі регіональні варіації, дослідники дійшли висновку, що значних приток «сторонніх» генів не було і перехід від бронзи до заліза галльські племена здійснили самостійно, всупереч більш раннім гіпотезам. Вони пов'язують цей культурний перехід із прогресивними місцевими економічними змінами, а не з масовим припливом алохтонних (зовнішніх за походженням) груп.
На жаль, автори роботи ніяк не коментують той факт, що зброя та предмети матеріальної культури, типові для Галлії раннього залізного віку, спершу з'являються на схід від неї, поступово просуваючись від території сучасної Чехії на захід.
Робота цікава тим, що вперше встановлено генетичну однорідність серед регіональних груп, що характеризуються різними археологічними культурами. Ця геномна гомогенізація, мабуть, пов'язана з мобільністю людей між регіонами, а також припливом генів з Британії та Іберії.
Отже, результати загалом підтверджують походження сучасних французів від галлів та їх пращурів, причому до бронзового століття.
