Козацька старшина. Унаслідок виокремлення з козацтва посіла панівне становище в суспільстві. Мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки.
Українська шляхта. Панівний стан українського суспільства; швидко злилася з козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв.
Духівництво. Привілейований соціальний стан. Верхівка духівництва мала великі земляні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від простого духівництва – парафіяльних священиків.
Козацтво. Привілейований соціальний стан. Козаки були особисто вільними, звільнялися від усіх державних податків і повинностей, крім несення військової служби за власний кошт, мали право на становий суд і спадкове землеволодіння. Наприкінці XVII ст. козаки поділялися на заможних (виборних) і зубожілих (підпомічників), що не могли самотужки придбати воєнне спорядження і служили багатим.
Міщанство. Напівпривілейований стан, що мав права і привілеї на самоврядування, становий суд, заняття ремеслами, промислами і торгівлею, але був зобов’язаний сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави.
Селянство. Непривілейований соціальний стан, який у результаті Національно-визвольної війни здобув особисту свободу і право змінювати місця проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима. У Слобідській Україні селяни сплачували податки до царської казни.
