В. Ленін (Ульянов) (1870–1924) – юрист за освітою, брав участь у створенні Петербурзького соціал-демократичного гуртка «Союз боротьби за визволення робітничого класу». За революційну діяльність був заарештований і засланий до Сибіру на три роки. У 1900 р. виїхав за кордон, де організував видання газети «Іскра». Був прихильником революційних методів боротьби і диктатури пролетаріату.
Г. Плеханов (1856–1918) – один із керівників «Чорного переділу», з 1880 р. перебував в еміграції. Пропагандист ідей марксизму. Засуджував терор і насильство. Провідною силою в революційному русі вважав робітничий клас. Найближчу мету російських соціалістів убачав у створенні Робітничої партії.
Перші російські соціал-демократичні групи виникають за кордоном із колишніх народників. У 1883 р. в Женеві утворюється група «Визволення праці» на чолі з Г. Плехановим.
Окремі соціал-демократичні групи на І з’їзді в Мінську в 1898 р. об’єднуються в єдину партію РСДРП (Російська соціал-демократична робітнича партія). Проте організаційного оформлення її не відбулося, оскільки всі учасники з’їзду були заарештовані.
ІІ-й з’їзд соціал-демократичних організацій Росії відбувся у 1903 р. в Брюсселі, а потім у Лондоні. На з’їзді розгорнулася боротьба через програмні, тактичні й організаційні питання між прихильниками Г. Плеханова і В. Леніна.
Ця боротьба привела до фактичного розколу партії на більшовиків на чолі з В. Леніним (які здобули більшість голосів під час виборів керівних органів партії) та меншовиків на чолі з Г. Плехановим та Л. Мартовим. Більшовики відстоювали принципи суворого централізму в роботі партії, а меншовики виступали за більш ліберальні методи керівництва.
