Культура раннього залізного віку. Назва походить від села Зарубинці на Київщині, яке в 1899 р. відкрив В. Хвойка. Була поширена на території Середнього і Верхнього Подніпров’я, охоплювала площу близько 500 тис. км2. Відомі заплавні та мисові поселення, іноді захищені валами та ровами. Селища розташовувалися гніздами, віддаленими одне від одного. Кожне гніздо складалося з 10–15 поселень, які належали одному племені. Гончарам зарубинецької культури був відомий ручний гончарний круг. Розвинуте металообробне виробництво. Із заліза виготовляли знаряддя праці та зброю. Нині археологами відкрито близько 500 поселень і 1000 поховань.
Етнічна приналежність носіїв зарубинецької культури, ймовірно, слов’янська. Займалися орним землеробством, присадибним скотарством, мисливством і рибальством. Археологічні знахідки свідчать, що зарубинці підтримували регулярні торговельні зв’язки з античними містами-колоніями Північного Причорномор’я. Із другої половини І ст. н. е. території, заселені зарубинцями, опинилися в зоні експансії сарматів. Це змусило основну масу слов’ян залишити освоєні землі й відійти у Верхнє Подніпров’я і Південне Побужжя.
