Учасники: Міжнародна конференція міністрів закордонних справ Бельгії, Великої Британії, Італії, Німеччини, Франції; наприкінці роботи конференції до них приєдналися представники Чехо-Словаччини і Польщі.
Мета: обговорення і схвалення договорів і угод, які гарантували б західні кордони Німеччини та встановлювали систему арбітражів.
Особливості: було вироблено комплекс із восьми угод і договорів, які були остаточно підписані в Лондоні 1 грудня 1925 р. Ключовим документом конференції був Рейнський гарантійний пакт (Франція, Бельгія, Німеччина, Англія, Італія). Гарантами пакту виступали Велика Британія та Італія. Договір набував чинності після того, як Німеччина ставала членом Ліги Націй.
Дев’ятим документом стало колективне звернення до Ліги Націй про прийняття до її складу Німеччини (8 вересня 1926 р. Німеччину було прийнято до Ліги Націй). Складовими Локарнського договору стали Рейнський гарантійний пакт та франко-польський і франко-чехословацький гарантійні договори.
Також були підписані чотири двосторонні конвенції про арбітраж між Німеччиною і кожною державою окремо: Францією, Бельгією, Польщею і Чехо-Словаччиною на випадок виникнення прикордонних суперечок.
Наслідки
- Локарнський договір послабив позиції Франції, яка змушена була відмовитися від системи союзів на сході Європи, що були утворені на початку 1920-х рр. (Мала Антанта тощо);
- Німеччина була визнана рівноправним партнером і стала членом Ліги Націй;
- Східні кордони Німеччини не були визнані сталими, що давало можливість територіальних претензій.
Франко-польський і франко-чехословацький гарантійні договори
Основні положення: Франція зобов’язувалася надати Польщі та Чехо-Словаччині допомогу у разі нападу на них Німеччини, якщо Ліга Націй не визнає за необхідне вжити яких-небудь колективних заходів.
