Економічне становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в другій половині XIX ст., як і раніше, залишалося наближеним до колоніального. Цей край був ринком збуту готової продукції з центральних регіонів імперії, джерелом надходження сировини і поповнення західноєвропейського й заокеанського ринків праці дешевою робочою силою.
На західноукраїнських землях не спостерігалося бурхливого зростання продуктивних сил, як в інших частинах імперії Габсбурґів.
Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття зберігали аграрний характер економіки. Більшість самодіяльного населення краю була зайнята в сільському господарстві.
Розвиток економіки на західноукраїнських землях дедалі більше визначався інтересами великої фабричної промисловості західних і центральних провінцій імперії.
В економічній структурі імперії Габсбурґів західноукраїнським землям відводилася роль ринку збуту готових товарів і джерела надходження сировини та робочої сили до індустріально розвинених провінцій.
Імперський уряд фактично не вживав ніяких заходів для розвитку промисловості в Західній Україні. Західноукраїнським підприємцям не надавалися податкові пільги, якими користувалися в західних провінціях.
Доступ західноукраїнським товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був фактично закритий. Водночас існували пільги для вивезення з краю сировини і напівфабрикатів.
Наприкінці XIX ст. іноземний капітал посилив свої позиції в західноукраїнській економіці. Це були перш за все сфери торгівлі, банківська справа, нафтовидобувна і лісозаготівельна галузі промисловості.
В аграрній сфері рівень розвиту сільськогосподарського виробництва краю був найнижчим в імперії. Західноукраїнське селянство постійно страждало від малоземелля, що спричиняло масову трудову еміграцію.