Берестейська церковна унія – об’єднання католицької (Вселенської) церкви з православною церквою України та Білорусії, проголошене на церковному соборі в Бересті (Бресті) 1596 р.
Передумови укладання
• Католицька церква традиційно намагалася розширити свій вплив на Сході й об’єднати католиків та православних під егідою папського престолу. У цих намаганнях Рим зміг скористатися кризовим станом православної церкви в Україні та Білорусії.
• Українські й білоруські православні єпископи вбачали в унії єдину реальну на той час можливість досягти бажаної мети, а саме:
– позбутися принизливої для духовної влади залежності від торгово-ремісничого люду, об’єднаного в братства; – подолати кризу православної церкви й оздоровити церковний організм у цілому;
– досягти фактичної рівності в правах із католиками в Речі Посполитій.
• Влада Речі Посполитої вважала, що єдина віра – це фактор, який зміцнює державу. Унія в планах польської політики була:
– можливістю остаточно закріпити у складі Речі Посполитої українські та білоруські землі;
– перехідним етапом до чистого католицизму;
– засобом денаціоналізації українців та білорусів, оскільки з церковною латинізацією пов’язувалася і полонізація.
• Українська православна знать, яка підтримувала ідею об’єднання двох церков на засадах рівноправності, уважала, що унія:
– стане засобом оновлення православної церкви, піднесе її до потреб часу;
– сприятиме тіснішому зближенню із західноєвропейською культурою;
– дозволить зрівняти в правах православних ієрархів із католицькими (дістати місця в сенаті) і посилити позиції православних у Речі Посполитій.
Основні умови
• Прийняття католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина.
• Визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви.
• Збереження православної візантійської обрядовості та юліанського календаря.
• Проведення богослужінь церковнослов’янською мовою.
• Виборне право на заміщення митрополичої та єпископської кафедр із наступним затвердженням обраних духовних осіб світською владою.
• Збереження за нижчим духівництвом права одружуватися, на відміну від обов’язкової безшлюбності латинського духівництва.
• Підтвердження східних принципів організації чернечого життя.
• Зрівняння у правах руського духівництва з латинським у Речі Посполитій: звільнення від сплати податків, право обіймати державні посади, надання єпископам прав сенаторів.
• Навчання у школах і семінаріях на україно-білоруських землях повинно проводитися грецькою та слов’янською мовами.
• Підпорядкування братств єпископам.
Результати і наслідки
• Утворилася Українська греко-католицька церква. Греко-католицьке духівництво чинило опір спробам частини католицької ієрархії за допомогою унії окатоличувати і полонізувати українське населення. Відстоюючи національну ідентичність, греко-католицька церква довела, що вона є українською церквою.
• У результаті унії замість однієї церкви на українських землях виникли дві. Розпочалася тривала боротьба «Русі з Руссю» – між православними і греко-католиками.
• Фактичного зрівняння суспільного становища греко-католиків і католиків не відбулося. Обіцяних місць у сенаті греко-католицькі єпископи не отримали.
• В умовах збереження права патронату в Речі Посполитій від світської влади залежало, яка саме церква (греко-католицька чи православна) існуватиме на підвладній їй території.
• Українська православна церква не припинила пошуку шляхів свого оновлення. У цьому вона стала спиратися на підтримку світських елементів – православних українських шляхтичів, міщан і козацтва.
• В українському суспільстві загострилося протистояння на ґрунті віросповідання. Захист православ’я став основним гаслом українців у національно-визвольній боротьбі кінця XVI – першої половини XVII ст.
Назва «греко-католицька церква» має історичне походження. До Берестейської церковної унії українські й білоруські православні на землях у складі Речі Посполитої, підлеглі константинопольському патріарху, вважали себе приналежними до східного грецького обряду християнства і говорили, що сповідують «грецьку віру». Після унії для вирізнення тих, хто її підтримав у Римі, стали вживати назву «греки католики». Проте вже у 20-х рр. XVII ст. прихильників частіше визначали як «русинів католиків» або «з’єднаних», а вірних православ’ю – як «нез’єднаних», або «схизматиків». Стосовно самих церков щоразу частіше використовували назви «Руська з’єднана» і «Руська нез’єднана» церкви. Офіційну назву «греко-католики» вперше запровадила для своїх підданих австрійська імператриця Марія Терезія наприкінці XVIII ст.
