На шляху розв’язання ірландської проблеми існувало дві перепони: перша – Д. Ллойд Джордж, який виступав проти повної незалежності Ірландії; друга – шість графств на півночі Ірландії (Ольстер), заселені переважно англійцями-протестантами, які не бажали мати нічого спільного з ірландцями-католиками.
24 квітня 1916 р. – ірландські націоналісти, не дочекавшись від уряду Англії надання Ірландії статусу домініону, вирішили шляхом збройного повстання проголосити Ірландську республіку. Озброєні загони ірландських націоналістів на чолі з Д. Коннолі, Г. Пірсом та іншими лідерами Ірландської Республіканської Армії (ІРА) захопили Центральний поштамт у Дубліні, де й зачитали декларацію про незалежність Ірландської республіки. Хоча повстання було придушене, воно сприяло зростанню популярності націоналістичної партії Шин фейн. Серед повсталих був майбутній президент Ірландії Імон де Валера.
Грудень 1918 р. – на виборах партія Шин фейн здобула повну перемогу. Обрані до англійського парламенту депутати від Ірландії зібралися в Дубліні й проголосили утворення ірландського парламенту. На першому засіданні було проголошено утворення Ірландської республіки. Цей акт призвів до громадянської війни в Ірландії (1919 р.). Загони ІРА, озброєне крило Шин фейн, атакували ірландську королівську поліцію і частини англійських добровольчих частин. ІРА намагалася силою примусити англійців визнати незалежність Ірландії.
Червень 1921 р. – король звернувся до ворогуючих сторін із закликом сісти за стіл переговорів, під час яких було прийнято рішення про надання Ірландії статусу домініону (Ірландська вільна держава), а шість графств Ольстера отримали право самостійно визначитися, чи залишатися їм у складі Ірландії.
1937 р. – остаточне визнання незалежності Ірландії.
