В XI столітті у Європі молоді люди отримували освіту в школах при кафедральних соборах. Однак різні міста славилися різними науками: десь були гарні вчителі музики, десь – математики, ще десь – медицини. Тож допитливі учні кочували з одної школи в іншу, аби вдосконалити свою освіту. В ХІІ-ХІІІ століттях у Європі зароджуються перші університети: Паризький, Болонський, Оксфордський, Кембриджський, Тулузький. І коли, раніше вищу освіту здобували люди, які хотіли мати духовне звання, то тепер навчатися захотіли й миряни. Студентів стало так багато, що не всі І випускники могли знайти собі церковний прихід, місце в канцелярії або вчительство.
Тож їм доводилося подорожувати і жити за рахунок подаянь абатів, єпископів та світських сеньйорів, віддячуючи за це латинськими славослів'ями. Аби отримати різнобічну освіту, вони подорожували від одного університету до іншого. Змінювали міста і навіть країни, адже в іноземному університеті не потрібно було опановувати нову мову: навчання усюди відбувалося на латині. Словосполучення «бідний студент» було тоді справедливим як ніколи: постійні блукання погано впливали на їх матеріальне становище. А що вже й казати про тих, хто після університету не знаходив місця, де міг би заробляти собі на прожиття! Бідні, голодні, спраглі до знань і пригод, охочі до буйних гулянь та веселощів, іронічні, творчі та вільні – ось такими були середньовічні студенти.
