Це група риб до 90 см завдовжки. В основному морські (прибережні) і солонуватоводні риби, деякі живуть у прісних водах (Liza abu). Мешкають переважно в Чорному та Азовському морях. Основне промислове значення має лобань, або чорна кефаль.
З усіх кефалей лобань – найбільший вид, що досягає 90 см завдовжки і 7 кг ваги. Нерест проходить далеко від берегів, ікра і рання молодь розвиваються у верхньому шарі води і розносяться течіями на великі відстані.
Кефалеві – зграйні кочівні риби. Великі косяки їх заходять у пошуках їжі в лагуни, осолонені озера та гирла річок.
Кефаль-головач, або кефаль-рамада (Liza ramada), рамадо італійців, живе в Середземному морі та Атлантичному океані, трапляється також у Північному морі, а іноді заходить і до берегів Балтійського. Вид цей досягає завдовжки 40–45, найбільше 50 см, на спині має просте темне сіро-блакитне забарвлення, на череві та на боках сріблясто-білого кольору і всюди вкритий поздовжніми чорними смугами. Споріднений з ним вид лобань, або чорна кефаль (Mugil cephalus), що живе тільки в Середземному і Чорному морях, значно більших розмірів, але має те саме забарвлення і малюнок. Очі затягнуті слизуватою шкіркою, грудні плавці біля основи мають довгі кілюваті луски. Своєрідна будова травного апарата особливо помітна у цього виду. По середині нижньої щелепи піднімається горб, що відповідає виїмці на верхній щелепі. Язик майже зовсім приріс. Шлунок схожий на пташиний. Кишечник вузький і довгий. У давнину люди об’єднували всі види цих риб, що водяться в Середземному морі, однією спільною назвою «mugil». З грецьких і римських творів, які дійшли до нашого часу, дізнаємося, що кефаль цінувалася ще в стародавні часи.
Про тямучість кефалей говорять їхня обережність і спритність, з якою вони вміють уникати небезпек. Тільки-но ці риби відчують, що оточені сіттю, вони хутко поспішають назад і зазвичай перестрибують через верхній край сіті, причому досить одній з них знайди шлях на волю, як решта втікають за нею. Цю, мабуть, природжену властивість мають усі кефалі: навіть молоді, незначного розміру, і ті кидаються через сіть.
Головна їжа кефалей – м’які і жирні речовини, особливо ті, які почали вже загнивати. Губи цих риб, напевне, мають надзвичайно ніжний дотик, оскільки більшу частину їжі кефалі відшукують на дні моря.
Основу їжі кефалей становлять багатий на органічні речовини донний мул (детрит) і обростання на підводних каменях, грунті тощо. Нижня пласка щелепа цих риб править їм за скребачку, за допомогою якої вони знімають верхній шар мулу або зішкрібають обростання. Для перетравлювання такої їжі і необхідний кефалі довгий кишечник.
Розповсюджені у прибережній зоні тропічних, субтропічних та помірно теплих морів. Особливо багато родів та видів зустрічається у індо-тихоокеанській області.
М’ясо кефалей завдяки своїй ніжності, жирності і смаку всюди дуже цінується і споживається як свіже, так і солоне. Окрім цього, збирають також ікру кефалей, пресують і солять.
