
Належить до родини Коропові (Cyprinidae). Небагато з річкових риб можуть порівнятися витонченістю форми тіла і красою забарвлення з цією рибою. Можна без перебільшення сказати, що цей невеликий короп (завдовжки всього близько 5 см) своєю пишнотою перевершує знамениту золоту рибку. Формою тіла гірчак нагадує карася. Забарвлення різноманітне, залежно від статі і пори року.
За винятком періоду ікрометання, і самці, і самки забарвлені однаково – спина у них сірувато-зеленого, а боки – блискучого сріблястого кольору. Характерною є зелена блискуча поздовжня смуга, яка проходить з обох боків тіла і тягнеться від його середини до хвоста. Плавці забарвлені в блідо-червоний колір, а весь спинний плавець і основа хвостового плавця вкриті чорнуватими пігментними відкладеннями.
Під час розмноження у гірчака-самця просте забарвлення змінюється на розкішне шлюбне убрання, блискучі кольори якого важко описати. Уся поверхня тіла самця міниться тоді всіма барвами веселки, причому особливо впадають в очі сталево-синій і фіолетовий кольори, а смарагдово-зелена бічна смуга блищить і помітна ще більше. Груди і черево сяють гарним помаранчево-жовтим кольором. Спинний і анальний плавці також забарвлені в яскраво-червоний колір з чорною облямівкою. З розвитком цієї пишноти забарвлення з’являється ще одна статева відмінність, що полягає у зміні шкіри безпосередньо над верхньою губою. Тут утворюється круглясте підвищення, що складається з купки різного розміру білих як крейда бородавок, яких налічується від 8 до 13.
Після закінчення періоду розмноження вони зникають і залишають після себе заглиблення, з яких під час наступного шлюбного періоду знову виростають ці бородавчасті утворення.
Хоча самки гірчаків і під час метання ікри залишаються безбарвними і, таким чином, різко відрізняються від красенів-самців, проте у них в цей період з’являється своєрідний орган, який, незважаючи на свою очевидність, Краус помітив лише 1857 року. Це довгий червонуватий яйцеклад, який розвивається незадовго до періоду ікрометання. Коли яйця в яєчниках дозріють, він вільно звішується на задньому кінці тіла перед анальним плавцем, досягаючи 19 мм у особин завдовжки 5 см. У таких випадках цей орган виступає аж за кінець хвостового плавця і надає дивного вигляду цій рибці: коли вона плаває, можна подумати, що у неї із заднього проходу стирчить проковтнутий дощовий черв’як або її власна кишка.
Виявляється, за допомогою яйцекладу рибки відкладають ікру в середину черепашки живих двостулкових молюсків – перлівниць (Unio) та беззубок (Anodonta) – до 5 ікринок за один раз. Ікринки розвиваються під захистом міцних стулок молюска.
Перебування риб’ячих яєць і розвиток їх у зябрових порожнинах, де вони мають прихисток і, перш за все, отримують необхідну їм завжди свіжу воду, не завдає черепашці, мабуть, жодної шкоди.
Ареал поширення гірчака – уся Середня і Східна Європа, а також частина Азії.
У Дунаї та його притоках, Рейні, басейнах Ельби та Вісли він місцями дуже численний. Гірчак віддає перевагу чистій пливучій воді з кам’янистим дном, особливо полюбляє так звані мертві рукави річок і струмків. З рівнин він піднімається в горбисті місцевості і навіть у гори середньої висоти.