Білуга (Huso huso)

Найбільша з усіх осетрових риб, велетень усієї родини і роду. Досягає завдовжки 8 м, а за словами Ліндемана, навіть 15 м, і важить від 1000 до 1600 кг.

Торпедоподібне, звужене до хвоста тіло білуги покрите п’ятьма рядами кісткових пластин, або щитків, які надійно захищають рибу від будь-яких зовнішніх дій. На нижній частині видовженої, задертої трохи вгору морди є вуса, що слугують органами нюху, а одразу за ними розташовується серповидної форми паща. Самки більші за самців. Верхня частина тіла зазвичай темно-сіра, черевна – брудно-біла; рило жовтувато-біле; щитки такого ж кольору, як і боки.

Білуга – одна з найдавніших (її предки з’явилися в юрський період, близько 200 мільйонів років тому) і, можливо, найбільша з прісноводних риб, що будь-коли мешкали на Землі. Довжина її тіла може досягати 5 метрів, а вага – 2 тонн.

Ареал поширення обмежується Чорним і Каспійським морями, звідки вона проникає в річки, що впадають у них. Білуги – морські риби і відвідують прісні води тільки для розмноження або для зимівлі.

Більшу частину життя білуга проводить наодинці, об’єднуючись лише для спаровування і в період нересту. Ікрометання відбувається навесні, але не щороку, а з перервами в 2–4 роки. Піднявшись угору руслом річки, самка народжує на світ від 300 000 до 7,5 мільйона ікринок. Яйця риби відкладають на дно річки, після чого білуги швидко піднімаються у верхні шари і повертаються у відкрите море.

Одразу після вилуплення, яке відбувається у травні-червні, молодь починає поїдати дрібних безхребетних і поступово спускається вниз за течією, до моря. Уже через місяць дитинчата виростають до 7–10 см завдовжки, а на кінець року – до 1 м. Незважаючи на такий стрімкий ріст, статевозрілою білуга стає у віці не менше 18 років. Та зате вона й живе дуже довго – до ста років.

На відміну від тихоокеанських лососів, що гинуть після нересту, білуга, як і інші осетрові, може нереститися багато разів у житті.

У морі, як і в річках, ці риби віддають перевагу піщаному або мулистому ґрунту і, майже зарившись у нього, повільно рухаються вперед, радше повзучи, ніж пливучи; своїм гострим рилом вони розривають мул та пісок і відшукують собі в морському дні необхідну їжу витягнутими вперед губами. У шлунках тих риб, які побували в річках, знаходили разом з тваринною їжею рештки напіврозкладених рослин, але ті могли й випадково потрапити туди. У всякому разі, ми повинні всіх осетрових зарахувати до хижих риб.