Жаба – символ хвалькуватості, скупості, підземного царства; наділялася здатністю приносити людині як добро, так і зло. За деякими легендами, вона була створена самим Богом. Убивство жаби вважалося тяжким злочином, яким людина могла накликати біду на себе та своїх близьких. Якщо палицею відігнати вужа або змію, які напали на жабу, така палиця набувала чудодійних властивостей: нею можна було відвертати градові хмари, розшукувати скарби тощо.
Водночас жаба уособлювала нечисту силу, її створення приписували чортові, а укуси вважали небезпечними й навіть смертельними. Жабу остерігалися брати в руки, боячись бородавок. Жаба здавна використовувалася в замовляннях, ворожіннях та інших магічних діях як приворотний або відворотний засіб. За повір’ями, коли жаба перелізе дорогу – на шкоду, її не можна брати в руки – мати помре; не можна показувати на жабу пальцем – заболить спина; коли багато жаб лізуть через поріг у хату і кумкають – на смерть. Існує також прикмета: коли жаба проспіває – бути дощу. Вважається, що жаб’ячий погляд може зурочити. Коли жаба дивиться на людину, вона перераховує їй зуби, і вони потім випадають. Жаба може плюнути людині в очі, і та осліпне. Жаба здатна оживити мертвого вужа, а шматки розрубаної ящірки зростаються під дією жаб’ячої сечі. Також жаби здатні поглинати зміїну отруту і очищати отруєне змією джерело.
Мертву жабу прикладали до наривів як своєрідний компрес, що мав сприяти визріванню нариву. Особливо часто жабу використовували проти лихоманки – її мочили в горілці та пили отримані ліки невеликими порціями. Таким настоєм натирали ноги, щоб не боліли. Живу жабу клали за пазуху або лякали нею хворого. Сушену жабу носили на шиї як ладанку, іноді нею обкурювали немічних. Вірили, що молоко, в яке вкинули жабу, здатне зцілити від укусу гадюки.
За допомогою жаб насилали причину. Щоб осліпити кого-небудь, натирали тій людині двері жаб’ячим жиром або закопували під порогом жаб’ячі очі, а потім діставали їх, розтирали в порошок і підмішували у питво.
Кумкання жаби віщувало наближення негоди. За народним повір’ям, навесні жаби починають скрекотати, коли прогримить перший грім. Якщо вони скрекочуть уночі, можна не чекати морозу. На Чернігівщині намагалися посіяти мак до того часу, коли почнеться кумкання жаб, а городню розсаду – після. Вважалося, що жаби й миші передбачають засуху і переселяються туди, де буде волога і можна чекати на добрий урожай. У деяких місцевостях існувало повір’я, що для припинення засухи треба вбити жабу або повісити її живою на дереві.
