Цього представника родини Коропові, завдовжки 50–70 см і від 4 до 6 кг вагою, легко відрізнити за високим, дуже стиснутим з боків тілом. Верхня частина голови і спина чорнуватого кольору, боки жовтувато-білі зі сріблястим блиском, глотка червонувата, черево біле з чорними плямами з боків. Плавці чорно-сині. Забарвлення цієї риби змінюється залежно від віку риби, кольору ґрунту і води у водоймі. Дрібний лящ сіро-сріблястий, у старшому віці темнішає і набуває золотистого полиску. У торф’яних озерах лящ має бурий колір.
Під час розмноження самці цього виду також зазнають змін, причому у них на поверхні шкіри виростають бородавки. Ці ущільнені і затверділі купки клітинок надшкір’я мають тупу конусоподібну форму і забарвлені спочатку в білуватий колір, який потім, коли бородавки затвердішають, темніє і переходить в янтарно-жовтий. Найбільші з них розвиваються на рилі й потилиці, а найменші – на плавцевих променях. Крім того, подібні бородавки з’являються також на зябрових кришках і на більшій частині лусок тіла.
Батьківщина ляща – уся середня, Північна і Східна Європа. На південь від Альп він не трапляється, проте знову з’являється в ділянці Рони. У великій кількості населяє води всіх головних німецьких річок, особливо ж сполучені з ними глибші озера, в яких вибирає місця з глинистим ґрунтом. За словами Екштрема, біля берегів Швеції та Норвегії його ловлять також у морі, але тільки зрідка.
Лящ тримається групами, мешкає переважно у глибоких місцях, порослих рослинами. Обережний і досить кмітливий. Переслідуваний щуками, пливе на дно, у глину, риє її, каламутячи воду, щоб сховатися від очей хижака.
Улітку лящ живе на глибині, риється тут у мулі, каламутячи воду на великих просторах. Так він, очевидно, шукає їжу – черв’яків, личинок комах, водяні рослини і власне мул.
Лящі майже завжди ходять великими зграями. У період ікрометання, який буває з квітня до червня, їхні зграї об’єднуються в незліченні табуни. Поблизу берега, у мілких, порослих травою місцях, спочатку з’являється кілька самців, а потім припливають і самки. На перших – шлюбне убрання і за їхні нарости їх у цей час у Баварії називають перловими лящами. Одну самку переслідують зазвичай 3–4 самці. Зграї незабаром скупчуються так густо, що врешті-решт видно буває тільки загальну масу цих риб.
Метання ікри відбувається зазвичай уночі і супроводжується шумом, який чути на далеку відстань, оскільки риби в цей час у стані сильного збудження, жваво рухаються, б’ють хвостами і чмокають губами, перш ніж самки відкладуть на водяних рослинах свої маленькі жовтуваті яйця, причому кожна самка кладе близько 140 000 штук. За сприятливої погоди метання ікри закінчується через 3–4 дні. Якщо ж погода раптом псується, то ці риби знову повертаються на глибину, не відклавши ікри. Те саме відбувається і в тому разі, якщо їм завадять якось інакше, наприклад налякають. Через це у Швеції в період ікрометання лящів, говорять, заборонено навіть дзвонити в церквах поблизу озер.
А вже через кілька днів мілкі береги кишать мільйонами молодих рибок, що вилупилися з яєць. Ще якийсь час вони залишаються на місці свого народження, а потім пливуть за своїми батьками на глибину. Частину зими лящі проводять, мабуть, зарившись у мул.
М’ясо лящів дехто надзвичайно хвалить, інші ж цінують мало. Перші з них говорять, що лящ після коропа – найкраща з наших річкових риб, другі вважають, що м’ясо його через безліч кісток майже неможливо їсти.
