Вірусна частка, що проникла в клітину, нерідко означає неприємності для господаря, проте крихітна інфузорія вивернула це правило навиворіт. Для неї віруси – не небезпека, а їжа.
У прісних водах по всьому світу зустрічаються хальтерії (Halteria) – крихітні інфузорії, які є далекими «родичами» відомою нам інфузорії-туфельці. Щоправда, якщо їхня знаменита родичка переважно харчується бактеріями, грибами та водоростями, то улюблена страва хальтерії – хлоровіруси.
Вони заражають мікроскопічні зелені водорості – в результаті чого господарі гинуть: їх клітини розриваються зсередини, як повітряна кулька, що лопається, і вірусні частинки виходять назовні. Але навіть у мікросвіті ніхто не може бути виключно «хижаком»: у кожній краплі води містяться десятки мільйонів вірусів, так що, за словами Джона ДеЛонга (John DeLong), за один-єдиний день у невеликому ставку хальтерії здатні переварити до 10 трильйонів хлоровірусів.
Раніше вчені вже фіксували сам факт поїдання вірусів одноклітинними мікроорганізмами, але ніколи раніше вони не виявляли мікроба, який би зробив вірусні частинки своїм основним джерелом харчування. Традиційно вважалося, що віруси надто низькокалорійні, щоб забезпечувати енергією навіть найменшого хижака. Проте їх частки містять білки, жири та нуклеїнові кислоти, що робить їх досить привабливим харчовим об'єктом.
Хальтерії доволі успішно ростуть і розмножуються. Усього за добу інкубування у краплі води, куди дослідники додали щедру порцію хлоровірусів (інших джерел живлення там не було), чисельність хальтерій зросла у 15 разів. Число вірусів тим часом скоротилося в 100 разів, що цілком відповідає відносинам «хижака-жертва» з будь-якої іншої екосистеми.
Хоча в краплях без хлоровірусів чисельність хальтерій не збільшилася, команда дослідників з Університету Небраски в Лінкольні (США) вирішила остаточно уточнити, чи поїдають хальтерії віруси. Для цього вони помітили ДНК хлоровіруса флуоресцентним зеленим барвником – і незабаром хальтерії, яким запропонували «мічені» віруси, почали світитися зеленим.
Результати дослідження цікаві не лише тому, що це перший відомий випадок поїдання вірусів у живих організмів. Вони також змушують нас переглянути весь вуглецевий цикл у мікросвіті, де віруси не просто сприяють його викиду із заражених клітин, але можуть служити його джерелом для ненаситних віроядних інфузорій.
