Народництво – рух різночинної інтелігенції Росії у другій половині XIX – на початку XX ст., який виник під впливом ідей утопічного соціалізму й особливостей пореформеного розвитку країни. Його прихильники виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. У російському визвольному русі 60 – початку 80-х рр. XIX ст. панувала народницька ідеологія; ліберальний напрямок народництва, який спостерігався від часу його зародження, домінував у ньому в 80–90 рр. XIX ст.
Початок 70 х рр. XIX ст. – Діяльність гуртків революційних («діяльних») народників у Петербурзі, Москві, Києві, Одесі – «чайковців» (1871), «долгушинців» (1872–1873), «москвичів» (1874–1875), що мали пропагандистсько-просвітницький характер.
1874–1875 рр. – «Ходіння в народ» – перша велика масова акція революційних народників, які вели соціалістичну пропаганду, намагаючись підняти селян на повстання. Завершилося повною поразкою.
1876–1879рр. – Діяльність «Землі й волі» – централізованої організації революційних народників. Мета: селянська революція, націоналізація землі, заміна держави федерацією громад. Діяльність: постійне перебування в народі, революційна пропаганда серед робітників та інтелігенції. Суперечки противників і прихильників терористичної боротьби спричинили розкол організації.
1879–1882 рр. – «Народна воля». Мета: боротьба із самодержавством шляхом терору і захоплення влади. Було розгромлено поліцією після вбивства Олександра II.
1879–1882 рр. – «Чорний переділ». Мета: «пропаганда в народі» для підготовки аграрного перевороту. Розпалася після арештів її лідерів.
80–90-ті рр. XIX ст. – Виникнення радикальних неонародницьких гуртків. Мета: продовжити справу народників-сімдесятників. Були розгромлені поліцією.
80–90-ті рр. XIX ст. – Виникнення ліберального («легального») народництва. Мета: здіснення соціально-політичних реформ, пропаганда теорії «малих справ» – кропіткої повсякденної роботи для покращання матеріального становища народу.
