Першими термін «середні віки» стали використовувати в XV–XVI ст. італійські мислителі. Цією назвою вони характеризували великий історичний період між двома «просвіченими» епохами – Античністю та Відродженням. Добу V–XV ст. вони вважали часом дикунства і варварства, коли було втрачено й забуто досягнення античної культури. Із часом термін «середні віки» набув поширення й закріпився за періодом європейської історії від середини V до кінця XV ст., хоча й набув дещо іншого значення. В історії людства не буває марно втраченого часу. Цей період також має як свої втрати, так і здобутки.
Періодизація доби Середньовіччя в історії Європи
Раннє Середньовіччя (кінець V – X ст.). Зародження та становлення західноєвропейської християнської середньовічної цивілізації.
Розвинене Середньовіччя (XI – перша половина XIV ст.). Розквіт західноєвропейської християнської середньовічної цивілізації.
Пізнє Середньовіччя (друга половина XIV – кінець XV ст.). За вдалим висловом нідерландського історика XX ст. Йогана Гейзінга, це «осінь Середньовіччя», або епоха пишного і прекрасного відцвітання середньовічної культури, що завершує історію Середніх віків.
Історичні джерела – усе створене у процесі діяльності людини, що дозволяє вивчати минуле людського суспільства й відображати його історичний розвиток.
