Мило – звичний елемент нашого повсякденного життя, без якого ми вже не уявляємо гігієни та чистоти. Але чи замислювалися ви коли-небудь, як воно з’явилося, чому піниться або чому іноді висушує шкіру? За скромним шматочком мила стоїть давня історія, наука та навіть трохи магії ароматів.
- Перші згадки про мило знаходимо ще у 2800 році до нашої ери – у шумерських клинописах його описували як засіб для миття вовни.
- Назва "мило" походить від гори Сапо в Римі, де, за легендою, тваринний жир змішувався з деревним попелом, створюючи речовину, яка добре мила тканини.
- У Середньовіччі мило вважалося предметом розкоші, і ним користувалися переважно багаті верстви населення.
- У XVIII столітті французський хімік Ніколя Леблан відкрив спосіб промислового виробництва соди, що значно здешевило виготовлення мила.
- Мило не вбиває бактерії, а змиває їх завдяки здатності руйнувати жирову оболонку мікроорганізмів.
- У часи Другої світової війни через дефіцит жирів активно розвивалося виробництво синтетичних миючих засобів – так з’явилися перші гелі.
- Деякі натуральні види мила (наприклад, на основі козячого молока чи лаванди) мають додаткові заспокійливі або протизапальні властивості.
- Не все мило однаково безпечне – деякі дешеві промислові варіанти містять хімікати, які можуть подразнювати шкіру або навіть викликати алергію.
- Мило "запахом свіжості" – це лише маркетинговий трюк, адже запах не має чіткого ботанічного або хімічного визначення.
- В Японії існують спеціальні миловарні, де мило виготовляють вручну в формі тваринок, квітів і навіть... десертів.
- Сьогодні мило може бути не лише засобом для миття, а й витвором мистецтва – існують міжнародні конкурси з різьблення по милу.
